Каталог статей

Новi цiлi й цінності в освiтi

Якість освіти — питання складне й багатогранне, як багатогранний і сам освітній процес, з якого і складається якісна освіта.

Сьогодні ми все частіше визначаємо, що навчальний процес не є про­цесом підготовки школяра до життя, він не є «додатком» до нього — теорія освітнього процесу повинна відбивати теорію життя, тільки за та­ких умов освіта стає якісною.

Продовжуючи працювати так, як працювали раніше, ми не в змозі достатньо якісно виконувати головне завдання освіти — давати таку осві­ту, яка б дозволяла випускнику адекватно, природно сприймати дійсність, не виживати в суспільстві, а жити гідним життям, реалізовувати свої здіб­ності. Сьогодні важливим стає не стільки те, що випускник знає і навіть вміє застосовувати в лабораторних умовах, а те, як він володіє прийомами пізнання світу, здібностями і вміннями здобувати нові знання та викори­стовувати їх як засіб існування в суспільстві.

Традиційно навчальний процес зорієнтований на здобуття, в кращому випадку, творче засвоєння суми знань тими, хто навчається, — ці вимоги задовольняли суспільство минулого.

Динамічне нарощення, швидка зміна знань, технологій, інформації зумовлює таке: разом із засвоєнням базових знань перед сучасною освітою дедалі більше постає завдання навчити вчитися, виробити потребу в на­вчанні упродовж усього життя.

У сучасних умовах активізується ще одна функція навчального проце­су - навчити людину використовувати здобуті знання у своїй практичній, професійній, громадській діяльності, побуті та ін. Маємо позбутися фор­мального підходу в навчанні, головне завдання — перетворити пізнаваль­но-навчальну діяльність на органічне засвоєння знань як методологічну базу, основу діяльності людини в різних сферах життя.

Нові вимоги до освіти зумовлюють і нове визначення її якості. Мова йде про зміни, що відбулися останнім часом у соціальному середовищі.

Учень, доки навчається в школі, не відчуває ніякого дискомфорту стосовно соціуму тому, що його соціумом виступає шкільне середовище, яке обмежене шкільною програмою, вимогливими умовами.

Шкільне середовище, в якому зростає дитина, є для неї даністю, що створюється під впливом конкретної педагогічної діяльності.

            У процесі шкільного життя учень повинен навчитися структурувати своє оточення (освітній, соціальний, індивідуальний простір) на підставі впливу, вимог, які висуває система освіти, окремий навчальний заклад, суспільство в цілому. Структурування простору не є миттєвим явищем і не визначається миттєвим результатом — це процес, а тому особистість розви­вається доти, доки відбувається процес структурування особистістю влас­ного простору.

      Процес навчання є процесом діяльності учня, спрямований на станов­лення його свідомості та особистого «Я» в цілому. Ця філософія освіти, методологічна ідея відбиваються в інноваціях, саме за такими дидактич­ними підходами я будую  конкретні інноваційні технології, якими  сьогодні і користуюсь.

Потреба в розгляді категорії освітнього простору сьогодні ініціюється ще й необхідністю подолання об'єктивізму в педагогіці, який породжує вимогливі, категоричні цілісні теорії, з невисокими можливостями ство­рення освітнього середовища з  « самодіяльнісними » умовами. Створити умови в рамках традиційних підходів, дидактичних вимог до організації пізнавально-навчальної діяльності учнів неможливо. В основі всіх вимог до свого професіоналізму  залишається:

    дотримання лінійних дидактич­них умов щодо проведення уроку, а не вміння формувати його за певною філософською лінією;

     оволодіння навчальним матеріалом;

    формування системи дій (операцій), необхідних для здійснення пізна­вально-навчальної діяльності;

   формування вмінь вільного переходу від навчальної діяльності до діяль­ності  позанавчальної;

  володіння соціальною  та соціально-психологічною орієнтацією в люд­ському    житті.

    Учень упродовж  шкільного життя,  виховується в освітньому середо­вищі, де переважають вимоги наслідування, а основним показником якості освітньої діяльності виступають все ж таки вміння відтворювати відповідно до заданих параметрів, а не вміння самостійно опановувати нове, вирішувати незнайому ситуацію, приймати самостійне рішення. Таке середовище  є  для дитини природним до тих пір, поки вона не позба­виться його, тобто поки вона вчиться в школі.

Випускник після закінчення школи, позбавившись опіки, вимогливих умов, вихований на педагогічних засадах наслідування, але не володіючи здібностями самостійності у виборі, прийнятті рішень, прийомами роботи з новим, невідомим, саме тим, що вимагає соціум, відчуває в ньому дис­комфорт.

Накопичення досвіду шляхом проб та помилок завжди існувало для мене.

 Сьогодні від системи освіти чекають випускника — особистість, яка повинна оволодіти:

   самостійністю у виборі і прийнятті рішень;

   умінням виконувати й відповідати за свої рішення;

   готовністю нести відповідальність за себе й за своїх близьких;

   готовністю діяти в нестандартних ситуаціях;

   прийомами вчитися самостійно і сприймати природно зміни і постійну перепідготовку;

   ключовими  компетентностями  і  компетентностями  з різних галузей знань;

   толерантністю, тобто розумінням того, що, крім власної думки, яку треба вміти відстоювати, аргументувати і захищати, є інші, які також мають право на існування. Життя в соціумі — це постійний пошук розумних компромісів;

   умінням ідентифікувати одночасно себе  як члена того  чи іншого етносу, носієм національної культури і просто громадянином світу.

Єдиною розумною потенційною метою освіти стає «вирощування» людини, яка спроможна займати самостійну позицію стосовно зовнішніх умов.

Процес навчання повинен наповнюватися діяльністю і спрямовувати­ся на становлення особистості. Саме так сьогодні я будую процес організації навчання учнів. Інноваційні підходи до організації навчально-пізнавального процесу покликані подолати розрив між освітою і вимогами життя.